Про сімох братів-гайворонів і їхню сестру

[masterwind]

Дуже хотіла мачуха згубити зі світу невістку, але ніяк це не вдавалось їй, бо царський син дуже кохав свою жінку і доглядав за нею, як за своїм оком.
— Як не згубить твій сии своєї жінки, то згуби їх обох! — каже мачуха цареві.— Звели повішати їх або роз¬стріляти! А як не зробиш цього, то я тобі не жінка, ти мені не чоловік.
Мусив-таки цар послухати її.
— Слухай, сину! Як ти не відведеш своєї жінки туди, звідкіль узяв її, та не уб’єш її, а до того ще не принесеш із неї серце, очі й обидві руки по лікті, то я мушу вбити тебе самого! — каже він своєму синові.
Покірний був царевич, заплакав він гірко та й пішов зі своєю дружиною на край лісу. Слідкам за ними побіг і царський собака. Вистрілив він і вбив собаку. Потім вийняв з нього серце та очі, але не знає, де йому ще й руки дістати, щоб не відрубувати у жінки. А вона й каже йому:
— Коли вже моя така доля, що я мушу так мучитись, то відітни вже мені руки, бо без цього ти сам маєш загинути!
Дуже плакали вони обоє, як царевич відрубував їй руки. Шкода їм обом було тих гарних білих рук, та що ж діяти? Скінчивши цю справу, царевич пішов додому й приніс із собою руки, очі та серце, щоб показати батькові та мачусі, що вже убив свою кохану дружину. А та, сердешна, пішла собі, плачучи, без рук. Як же вона житиме на світі, коли їй немає чим навіть страви до рота покласти?

Я удавлюсь от этих сказок...