Ліна Костенко

Я – алкоголік страченої суті,
її Сізіф, алхімік і мурах.
Мої слова, у чоботи не взуті,
спливають кров’ю на її тернах.
Вони горять і валяться, як вежі.
А потім їх обмацують сліпці.
І що ж, так наче й не було пожежі –
і тільки жменька попелу в руці.

* * *
( Наступний крок )

Дурное

Подержал в руках пять тыщь долляров :)))) в банковских упаковках... никаких ощущений, кроме того, что считать неудобно. Непривычно, потому и неудобно :)).
Но подумал почему-то о том — насколько надо быть голодным, чтобы из-за этой хрени убить человека?..
Дурные мысли... суббота.